Папороть

Дикий голуб у надвечiр’я
Невблагано i глухо воркоче.
Мов над мудрим i давнiм повiр’ям
Вiн чаклує в чеканнi ночi.
А навколо така прозорiсть –
Неприхована i вiдверта.
I я бачу: виходять зорi
Через хмари вiтрами потертi.
I я вiрю: десь папороть квiтне,
Як продовження давньоi казки,
I пiдносить над цiлим свiтом
Сизе полум’я вiри i ласки.
Сизе полум’я в нiч на Купала!
Не гаси свої тихi пожежi.
Я знайду твої дивнi причали,
Бо я вiрю у них безмежно.
А на папороть голуб сiв.
Там, на папороть голуб сизий.
Непiдвладний оцiй красi, –
Розбиває зорi карнизи.
Нiч напружена, наче лук,
Б’є луною у тишу незвичну.
На дорогах яких розлук
Квiтне папороть романтична.
I навiщо оця краса?
I навiщо цi луни низом?
Коли голуб приречено сам
Розбиває зорi карнизи.